Рейдерські захвати землі та врожаю

На превеликий жаль, на сьогодні, все більшого розмаху набуває рейдерський рух спрямований на захват земель та врожаю простих селян.
І не важливо чи ти ведеш невеличке одноосібне господарство, чи ти голова середньостатистичного сільського фермерського господарства - всі в зоні ризику.
Абсурдною є ситуація, коли законному землевласнику (землекористувачу) в судовому процесі доводиться захищати своє законне право на вирощений урожай, проте такі прецеденти вже існують.

Подібні ситуації зумовлені зловживаннями з боку більш потужних господарств, котрим ні закон, ні мораль не писані.

У даних спорах дуже важливо, щоб Ваш адвокат/юрист розумів не лише букву закону, що підлягає застосуванню, а й був обізнаний в специфіці всього аграрного процесу, тоді успіх гарантований.

Ви можете бути впевненими у власній правоті, проте це ще необхідно доступним та аргументованим чином довести суду - і саме це головна задача Вашого захисника.
Фахівці компанії  ILP вже мають успішний прецедент у вирішенні спору щодо захисту права землекористувача на вирощений урожай.
Ознайомившись з даним рішенням Ви будете озброєні та обізнані в правових тонкощах діяльності фермерського господарства, та за необхідності знайдете надійний захист саме в ЮК ILP.

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2017 р. Справа № ххххххх

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «НИВА»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

за участі третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2,

за участі третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3,

про стягнення 417078,00 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: Пєнязькова О.О. (договір-доручення б/н від 21.09.2016 р.);

від відповідача: ОСОБА_1 (особисто), ОСОБА_5 (довіреність б/н від 07.02.2017 р.);

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився.

Обставини справи:

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «НИВА» (далі - позивач, ПОСП «НИВА») звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_1.) про стягнення 417078,00 грн. збитків у вигляді вартості посіяного позивачем та зібраного відповідачем урожаю кукурудзи.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно здійснив на орендованій ним у фізичних осіб - учасників КСП «Велика Вовнянка» земельній ділянці збирання врожаю кукурудзи, посіви якої були здійснені позивачем. При цьому позивач наголошував на тому, що використовувана ПОСП «НИВА» на підставі договорів оренди земельна ділянка є суцільним полем № 7, на якому не містилося межових знаків, в той час як ФОП ОСОБА_1, уклавши з фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договори емфітевзису трьох земельних ділянок загальною площею 12 га, фактично до їх використання на момент здійснення ПОСП «НИВА» посіву кукурудзи не приступав. Позивач наголошує на тому, що урожай кукурудзи, вирощений на полі № 7, належить ПОСП «НИВА», так як останнє посіяло власне зерно та протягом всього періоду ротації сільськогосподарської культури здійснювало обробіток та внесення необхідних добрив з використанням сільськогосподарської техніки, внаслідок чого ПОСП «НИВА» створило урожай кукурудзи, на який у нього виникло право власності. Відтак, позивач вважає, що відповідач незаконно заволодів урожаєм кукурудзи з площі 12 га, чим завдав позивачеві матеріальних збитків у вигляді вартості врожаю.

З огляду на викладене позивач просив суд стягнути з відповідача 417078,00 грн. збитків у вигляді вартості врожаю кукурудзи, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Розгляд справи відкладався.

10.07.2017 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв'язку від відповідача надійшло клопотання б/н від 10.07.2017 р. (вх. № 13870/17 від 10.07.2017 р.) про продовження строку вирішення справи.

11.07.2017 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв'язку від відповідача надійшла заява б/н від 11.07.2017 р. (вх. № 13956/17 від 11.07.2017 р.) про долучення додаткових документів до клопотання про відкладення розгляду справи, а саме - повістки Апеляційного суду Київської області № 379/150/17-ц/21156/17 від 11.07.2017 р.

12.07.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 10.07.2017 р. (вх. № 14040/17 від 12.07.2017 р.) про продовження строку вирішення справи.

12.07.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява б/н від 10.07.2017 р. (вх. № 14041/17 від 12.07.2017 р.) про відкладення розгляду справи.

12.07.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позов б/н від 10.07.2017 р. (вх. № 14044/17 від 12.07.2017 р.), за змістом якого відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

12.07.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява б/н від 10.07.2017 р. (вх. № 14042/17 від 12.07.2017 р.) про витребування доказів, за змістом якої відповідач просить суд витребувати у Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області інформацію, чи включені орендодавці земельних ділянок з кадастровими номерами № НОМЕР_1 (орендодавець ОСОБА_2, площа 2,8317 га), № НОМЕР_3 (орендодавець ОСОБА_3, площа 3,1 га) та № НОМЕР_2 (орендодавець ОСОБА_3, площа 6,2202 га) до відомостей про наявні земельні ділянки у податковій декларації платника єдиного податку 4 групи ПОСП «НИВА» за 2016 рік, а також копії відомостей про наявні земельні ділянки у податковій декларації платника єдиного податку 4 групи ПОСП «НИВА» за 2016 рік та копії відомостей про наявні земельні ділянки у податковій декларації платника фіксованого сільськогосподарського податку ПОСП «НИВА» за 2015, 2014, 2013 роки.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з огляду на таке.

Згідно з приписами статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Дослідивши мотиви, викладені у клопотанні ФОП ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що обставини, які можуть підтвердити витребувані докази, не входять до предмету доказування у даній справі про стягнення збитків у вигляді вартості врожаю.

Відтак, підстави для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів є відсутніми.

12.07.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява б/н від 10.07.2017 р. (вх. № 14043/17 від 12.07.2017 р.) про залучення до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в яких ФОП ОСОБА_1 орендує земельні ділянки, на яких він зібрав врожай кукурудзи. Зокрема, відповідач зазначав, що позивачем у даній справі заявлено вимогу про стягнення вартості врожаю кукурудзи, вирощеного на земельних ділянках з кадастровими номерами № НОМЕР_1 площею 2,8317 га, № НОМЕР_3 площею 3,1 га та № НОМЕР_2 площею 6,2202 га, якими відповідач користується на підставі договорів емфітевзису, укладених ФОП ОСОБА_1 з власниками цих земельних ділянок - ОСОБА_2 та ОСОБА_3

19.07.2017 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшов лист б/н від 17.07.2017 р. (вх. № 14464/17 від 19.07.2017 р.), за змістом якого позивач надає копію статуту для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2017 р. було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та в якості третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3.

31.07.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 28.07.2017 р. (вх. № 15189/17 від 31.07.2017 р.) про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, довідки Управління агропромислового розвитку Таращанської районної державної адміністрації № 03-07/374-346 від 23.11.2016 р.

03.08.2017 р. до господарського суду Київської області від третьої особи 2 надійшли пояснення б/н від 31.07.2017 р. (вх. № 15426/17 від 03.08.2017 р.), за змістом яких ОСОБА_3 проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову.

03.08.2017 р. до господарського суду Київської області від третьої особи 1 надійшли пояснення б/н від 31.07.2017 р. (вх. № 15427/17 від 03.08.2017 р.), за змістом яких ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову.

07.08.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 02.08.2017 р. (вх. № 15635/17 від 07.08.2017 р.) на відзив відповідача.

08.08.2017 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв'язку від відповідача надійшли пояснення б/н від 08.08.2017 р. (вх. № 15817/17 від 08.08.2017 р.), за змістом яких відповідач проти позову заперечує.

10.08.2017 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подане клопотання б/н від 10.08.2017 р. (вх. № 16037/17 від 10.08.2017 р.) про продовження строку вирішення справи на 15 днів, яке було задоволено, й ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2017 р. строк вирішення спору був продовжений на 15 днів.

У судовому засіданні 29.08.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала, відповідач та його представник проти задоволення позовних вимог заперечували, треті особи до суду не з'явились.

У судовому засіданні 29.08.2017 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Як стверджує позивач, з 2000 року ПОСП «НИВА» є правонаступником КСП «Велика Вовнянка», у зв'язку з чим у користування позивача перейшли землі - 1358,8820 га ріллі, що знаходяться на території Великововнянської сільської ради Таращанського району, якими позивач користується до теперішнього часу на підставі договорів оренди, укладених з фізичними особами - учасниками КСП «Велика Вовнянка».

Слід зазначити, що Указом Президента України від 03.12.1999 р. № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», а також розділом IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» закріплено право громадян - власників сертифікатів на право на земельне ділянку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням цього Закону.

З позову слідує, що 19.04.2016 р. представниками Державної інспекції сільського господарства в Київській області за зверненням ПОСП «НИВА» було здійснено виїзд на обстеження земельної ділянки в с. Велика Вовнянка Таращанського району, за результатами якого складений акт обстеження земельної ділянки, в якому встановлено, що обстежувана земельна ділянка орієнтовною площею 145 га знаходиться на території Великововнянської сільської ради та складається із 47 ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_3; НОМЕР_7; НОМЕР_2; НОМЕР_1, що не розмежовані між собою межовими знаками, та належать на праві власності громадянам села.

Крім того, під час обстеження встановлено, що на вказаних земельних ділянках ПОСП «НИВА» здійснює посіви кукурудзи.

Позивач стверджує, що він відкрито користується вище переліченими земельними ділянками поля № 7 з 2000 року, набув статусу добросовісного землекористувача та протягом періоду користування земельними ділянками до ПОСП «НИВА» з боку власників земельних ділянок не надходило жодних претензій щодо порушення умов договору оренди або письмових вимог про звільнення належних їм ділянок. Попри наведене, 13.09.2016 року працівники ПОСП «НИВА», виїхавши на поле № 7 для збору врожаю кукурудзи, виявили, що на ньому врожай збирають невідомі їм особи, які чинили опір та перешкоджали працівникам позивача здійснювати збір врожаю. Зазначений факт було зафіксовано протоколом, складеним працівниками поліції, які прибули на місце події.

Як зазначає позивач, згодом було з'ясовано, що вказаний урожай кукурудзи збирав ФОП ОСОБА_1, мотивуючи свої дії тим, що він є орендарем земельних ділянок загальною площею 12 га з кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3. Однак, відповідач вказати на місцевості розташування вказаних земельних ділянок не зміг, оскільки межові знаки на місцевості не встановлені, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 19.04.2016 р. та протоколом огляду місця події від 13.09.2016 р., складеним представниками поліції.

Натомість, ПОСП «НИВА» стверджує, що урожай кукурудзи, вирощений на полі № 7, належить позивачу, так як останній посіяв власне зерно та протягом всього періоду ротації сільськогосподарської культури здійснював обробіток та внесення необхідних добрив з використанням сільськогосподарської техніки, що підтверджується відповідними фінансово-господарськими документами, внаслідок чого ПОСП «НИВА» і створило урожай кукурудзи, на який у нього виникло право власності. Відтак, позивач вважає, що відповідач незаконно заволодів урожаєм кукурудзи з площі 12 га, чим завдав позивачеві матеріальних збитків у вигляді вартості врожаю, з позовом про стягнення яких і звернулось до суду ПОСП «НИВА».

Дослідивши матеріали справи, наявні у ній докази та позиції учасників процесу, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Предмет спору у даній справі стосується стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості врожаю, зібраного восени 2016 року на земельних ділянках з кадастровими номерами: НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3.

Як на підставу правомірності своїх вимог позивач посилався на укладення з фізичними особами - колишніми учасниками КСП «Велика Вовнянка» договорів оренди земельних ділянок, у тому числі - із власниками земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Судом встановлено, що 14.04.2003 р. між власницею земельної ділянки ОСОБА_3, право власності якої посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_8, та ПОСП «Нива» було укладено договір оренди земельної ділянки № 441, згідно з пунктом 2.2 якого договір укладений строком на 1 рік, починаючи з дати його реєстрації. Відповідно до п. 4.2 даного договору він втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.

07.07.2004 р. ОСОБА_3 та ПОСП «Нива» уклали угоду про розірвання договору № 441.

Поряд з цим, 14.04.2003 р. між власником земельної ділянки ОСОБА_2, право власності якого посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_9, та ПОСП «Нива» було укладено договір оренди земельної ділянки № 438, згідно з п. 2.2 якого договір укладений строком на 1 рік, починаючи з дати його реєстрації. Відповідно до п. 4.2 даного договору він втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.

07.07.2004 р. ОСОБА_2 та ПОСП «Нива» уклали угоду про розірвання договору № 438.

Окрім того, 08.02.2007 р. було зареєстровано договір оренди земельної ділянки № 00017, укладений між ОСОБА_3, право власності на земельну ділянку якої посвідчено Свідоцтвом про право на спадщину за законом серія/номер 1297,1295, та ПОСП «Нива», згідно з п. 2.2 якого даний договір укладений строком на 1 рік, починаючи з дати його реєстрації. Відповідно до п. 4.2 даного договору він втрачає чинність у разі його припинення або розірвання. Дія даного договору припинилася 08.02.2008 р. у зв'язку із закінченням строку його дії.

З наданих третіми особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пояснень слідує, що інших договорів оренди вказаних земельних ділянок між ними та ПОСП «Нива» не укладалося.

Відтак, наявними матеріалами справи існування відносин оренди у ПОСП «НИВА» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3 не підтверджено.

Натомість, матеріали справи свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 17 та 21 березня 2016 року були укладені договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - власниками земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, строком на 25 років.

Згідно з приписами статті 395 Цивільного кодексу України до речових прав на чуже майно, серед іншого, належить право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Поряд з цим, як встановлено у ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України), а згідно зі ст. 126 того ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Укладені між ФОП ОСОБА_1 та третіми особами договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) у встановленому порядку були зареєстровані 21.03.2016 р., що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відтак, з 21.03.2016 р. ФОП ОСОБА_1 є законним землекористувачем земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що після 21.03.2016 р. будь-які дії щодо використання цих земельних ділянок іншими особами без відповідних договірних підстав є такими, що не ґрунтуються на приписах законодавства.

Також в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на відсутність на полі № 7, яким користується ПОСП «НИВА», межових знаків, що унеможливлювало ідентифікацію належних третім особам земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3 під час здійснення посіву кукурудзи позивачем.

З приводу встановлення обставин наявності чи відсутності межових знаків на вказаних земельних ділянках слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Матеріали справи свідчать про те, що належні третім особам земельні ділянки, щодо яких відповідачем був укладений договір емфітевзису, мають кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, у зв'язку з чим є сформованими в силу наведених вище положень статті 79-1 ЗК України.

З долучених до матеріалів справи копій заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 04.04.2016 р. до Білоцерківського міськрайонного виробничого відділу ДП «Центр ДЗК» Київської обласної філії слідує, що станом на 04.04.2016 р. на вказаних земельних ділянках були відсутні межові знаки, оскільки саме у зв'язку із зникненням останніх треті особи і просили відновити їх.

З матеріалів справи також слідує, що фактично відновлення меж земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, про яке було повідомлене, зокрема, ПОСП «НИВА» як суміжний землекористувач, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, відбулося 25.04.2016 р.

Поряд з цим, слід зазначити, що приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відтак, наповнення доказової бази у господарській справі покладається процесуальним законом не на суд, а на сторони та інших учасників процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 36 Кодексу, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналах або в належним чином засвідченій копії.

Доказів того, що вказані вище земельні ділянки мали межові знаки в період до 25.04.2016 р. до матеріалів справи не надано.

Проте, суд відзначає, що наявність чи відсутність межових знаків на земельних ділянках з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3 жодним чином не впливає на те, що з 21.03.2016 р. законним користувачем вказаних земельних ділянок є ФОП ОСОБА_1

Також слід зазначити, що матеріалами справи спростовується твердження позивача про безперервність користування 47 земельними ділянками, до яких входять і земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_2, НОМЕР_1, 3224481000:02:003:00, оскільки 23.03.2005 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були укладені договори оренди земельних ділянок площею 3,1 га та 3,05 га з СФГ «Деметра», які у подальшому за заявою землевласників були розірвані 04.09.2009 р. (копії договорів долучені до матеріалів справи).

Поряд з цим, слід зазначити, що позивачем на доведення факту здійснення ним посівів кукурудзи на спірних земельних ділянках надано до матеріалів справи копії фінансово-господарської документації на підтвердження понесення витрат на придбання добрив, обробіток та посів зернових культур (у тому числі - кукурудзи). Однак, жодний із цих документів не містить посилання на те, що зазначені витрати були понесені ПОСП «НИВА» на посіви кукурудзи на земельних ділянках з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, якими користується відповідач.

Суд констатує, що до матеріалів справи не надано жодного доказу, який дозволив би безпосередньо пов'язати здійснені позивачем сільськогосподарські роботи із земельними ділянками, якими користується ФОП ОСОБА_1

Натомість, з наданих позивачем первинних документів вбачається здійснення позивачем сівби, починаючи з 14.04.2016 р., тобто у будь-якому випадку після набуття ФОП ОСОБА_1 21.03.2016 р. у встановленому законодавством порядку, про що йшлося вище, права користування спірними земельними ділянками.

Відповідно до статті 775 Цивільного кодексу України право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю, переданою в найм, належать наймачеві.

Аналогічні норми закріплені в статті 95 Земельного кодексу України, згідно з якою землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають, зокрема, право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

У судових засіданнях факт збирання кукурудзи з належних йому на праві користування (емфітевзису) земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 ФОП ОСОБА_1 не спростовував.

Як слідує з позову та наданих представником позивача у судових засіданнях пояснень, ПОСП «НИВА» просить суд стягнути з відповідача 417078,00 грн. збитків у вигляді вартості врожаю зібраної ФОП ОСОБА_1 з орендованих ним земельних ділянок кукурудзи, вважаючи себе при цьому власником врожаю.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Позивач, зокрема, наголошував на тому, що згідно з ч. 1 статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 р. «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», право власності на новостворену рухому річ виникає в особи, яка її виготовила (створила), в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з'являється об'єкт, який може кваліфікуватись як нова річ, якщо інше не встановлено договором або законом. Важливе значення у зв'язку з цим має встановлення моменту, з якого річ можна визнати створеною, тобто об'єктом у розумінні ст. 179 ЦК. Для рухомих речей право власності виникає з моменту закінчення відповідної діяльності (виготовлення, збирання, переробки тощо).

Слід відзначити, що позивачем, за його ж твердженням, збирання спірного врожаю кукурудзи не здійснювалося, проте позивач вважає себе його власником, а відповідач ФОП ОСОБА_1 зазначеного права не визнає.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

До матеріалів справи доказів визнання за ПОСП «НИВА» права власності на спірний врожай не надано.

Згідно з приписами ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як зазначалося вище, позивачем не доведено наявності правових підстав для використання ПОСП «НИВА» земельних ділянок, щодо яких відповідачем з третіми особами укладено договори емфітевзису, для здійснення на них посівів та їх подальшої обробки, про які стверджує позивач.

Відтак, у даному випадку підстави вважати ПОСП «НИВА» управненою стороною в розумінні приписів статті 224 ГК України є відсутніми.

Поряд з цим, слід зазначити, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Також поняття збитків розкривається у Цивільному кодексі України у статті 22, згідно якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22). При цьому частиною 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З наведених приписів законодавства слідує, що вартість врожаю кукурудзи, яку зібрав відповідач і яку, як збитки, просить стягнути позивач, є втраченою (упущеною) вигодою останнього.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 25.01.2007 р. у справі № 6/213-06-5667, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Така ж позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2007 р. у справі № 16/217, а також у постанові Верховного Суду України від 04.04.2006 р. у справі № 43/543.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Слід зазначити, що до матеріалів справи не надано доказів встановлення у передбаченому законодавством порядку факту вчинення відповідачем правопорушення у вигляді незаконного заволодіння врожаєм, на яке посилається позивач.

Окрім того, відповідно до Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014 р. «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором.

Згідно з п. 2 частини другої статті 22 ЦК України до збитків належать, серед іншого, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, у даному випадку, збору врожаю кукурудзи із земельних ділянок, з яких здійснив збирання врожаю відповідач.

ПОСП «НИВА» у позові зазначає про те, що відповідач зібрав з 12 га 95 т 880 кг кукурудзи, однак жодних доказів на підтвердження вказаної обставини до матеріалів справи не надано, і факту збирання кукурудзи у такому обсязі відповідачем не підтверджено.

Натомість позивач посилається на те, що згідно з довідкою Управління агропромислового розвитку Таращанської районної державної адміністрації урожайність кукурудзи в ПОСП «НИВА» у 2016 році становить 79,9 центнерів з 1 га. Отже, оскільки з 12 га відповідачем, на думку позивача, було зібрано 95 т 880 кг кукурудзи, а відповідно до даних електронної зернової біржі України, що зазначені на сайті https://graintrade.com.ua/indeksCen/kukurudza вартість 1 т кукурудзи на момент подання позову становила 4350,00 грн., то завдана ПОСП «НИВА» шкода складає 417078,00 грн.

Аналізуючи наведені мотиви позивача, суд дійшов висновку, що вимоги ПОСП «НИВА» про стягнення збитків базуються на розрахунку можливого доходу, який отримав би позивач, зібравши кукурудзу із земельних ділянок, якими користується ФОП ОСОБА_1 Такі розрахунки є теоретичними та ґрунтуються на статистичних даних щодо урожайності, біржовій вартості кукурудзи (без будь-якого врахування сорту, категорії, класу якості, вологості, урожайності зібраної кукурудзи), та на нічим не підтвердженому обсязі врожаю (95,880 т), тобто вони побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір доходу, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснив збирання цього врожаю.

Решта доводів сторін, зокрема, щодо відсутності підстав для обстеження земельної ділянки, про яке був складений акт від 19.04.2016 р., щодо неналежності даного акта як доказу у даній справі, щодо сплати земельного податку, щодо протиправності використання сторонами процесу матеріалів досудового розслідування, щодо наданих представникам поліції пояснень учасниками подій з приводу обставин збирання врожаю, щодо порушення порядку проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державною інспекцією сільського господарства України, щодо того, що ФОП ОСОБА_1 на момент здійснення посівної ПОСП «НИВА» не приступив, на думку позивача, до використання земельних ділянок, що ФОП ОСОБА_1 та треті особи не звертались до ПОСП «НИВА» з приводу порушення їх прав власності та користування, а також що ПОСП «НИВА» не зверталось до ФОП ОСОБА_1 з приводу врожаю, який виріс на землях останнього, були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «НИВА».

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення підписане 06.09.2017 р.

 

Суддя В.М. Бабкіна

 

Сервис звонка с сайта RedConnect