Мораторій на проведення перевірок суб’єктів господарської діяльності

Не зважаючи на достатню кількість прийнятих за останній час нормативно-правових актів, які створили умови для поліпшення бізнесу в різних сферах господарської діяльності, контролюючі органи, враховуючи відсутність єдиного підходу до визначення підстав проведення перевірки в умовах дерегуляції, користуються зазначеними прогалинами, що, у свою чергу, відображається на діяльності суб’єктів господарювання.

Нагадаємо, що з 2014 року в Україні діє мораторій на проведення перевірок підприємців контролюючими органами. Так, статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (зі змінами, внесеними Законом України від 31.07.2014 № 1622-VII) встановлено: «установити, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) здійснюються протягом серпня - грудня 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки».

І ледве встиг завершитися «старий» мораторій на перевірки, як з 1 січня 2015 року «заробив» новий і навіть не один. Верховна рада України встановила «перевірочні заборони» відразу двома нормативними актами: Законом № 71 та Законом № 76, які в якійсь мірі навіть вступають у протиріччя один з одним (див. таблицю). Це зроблено свідомо чи ні — з'ясовувати сенсу немає, а от визначитися з тим, кому в зв'язку з цим пощастило, а кому не дуже, все ж варто.

Таблиця. Положення про мораторій згідно із Законом № 71 та Законом № 76

Мораторій

Передбачений

п. 8 розділу III Закону № 76

Передбачений п. 3 розділу II Закону №71

Поширюється

На всіх юридичних осіб

і фізосіб - підприємців

На всіх юридичних осіб та фізосіб - підприємців з обсягом доходу до 20 млн. за попередній календарний рік
Не поширюється На перевірки ДФС і Держфінінспекції

З 01.01.2015 року – на суб'єктів господарювання – перевізників, виробників, реалізаторів підакцизних товарів, а також на перевірки наявності ліцензій, нарахування і сплати ПДФО і ЄСВ, а так само відшкодування ПДВ;

З 01.07.2015 року– на перевірки фізосіб - підприємців, платників єдиного податку II і III групи, крім дрібної роздрібної торгівлі

Винятки

З дозволу КМУ;

За заявою платника податків
 

З дозволу КМУ;

За заявою платника податків;

З дозволу суду;

В рамках КПК

Період дії З 01.01.2015 р. по 30.06.2015 р.

2015 і 2016 роки

Крім того, п. 18 розділу Закону № 71 п. 78.2 ст. 78 ПКУ доповнено абзацом другим, згідно з яким контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, передбачені пп.78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 75.1.11. п. 78.1 ст. 78 ПКУ, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Також ст. 3 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» зазначено, що: «Органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб’єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику».

Аналізуючи вже наявну судову практику, зокрема, рішення судів, прийнятих в порядку адміністративного судочинства, предметом яких є оскарження рішень органів державного контролю в частині проведення перевірок суб’єктів господарювання, можна зробити висновок, що органи державного контролю трактують положення зазначених вище нормативно-правових актів як мораторій на проведення перевірок лише для органів Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України. Із зазначеними доводами та твердженнями ані судді, ані Державна регуляторна служба України не погоджуються.

Так, суди при прийнятті рішень, задовольняючи позовні вимоги суб’єктів господарювання, аргументують свою позицію тим, що відповідно до положень Закону України «По основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» під поняттям «державного нагляду (контролю)» слід розуміти діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі – органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища, а тому поняття «контролюючий орган», що застосоване у п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII слід трактувати через призму саме Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а не лише через норми податкового законодавства.

Крім цього, ще не менш важливим аргументом при прийнятті рішень судами є акцентування уваги саме на підставах проведення перевірок суб’єктів господарювання за відсутності обов’язкової згоди Кабінету Міністрів України, а саме на наявності документального підтвердження обсягу доходу (фінансового звіту) господарюючого суб’єкту (до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік) для включення його до плану здійснення заходів державного нагляду (контролю).     

Виникає логічне питання: яким чином «контролюючий орган» здійснює аналіз фінансової діяльності суб’єкта? 

Як показує практика, органами державного контролю взагалі не вживається заходів до фактичного з’ясування зазначених обставин, а включення суб’єктів господарювання здійснюється на підставі вже наявної інформації, яка, доречі, не завжди оновлюється своєчасно. Наприклад, до плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) дуже часто включаються суб’єкти господарювання, які є більш-менш відомі (так звані «фінансово спроможні» підприємства), або взагалі які  вже не здійснюють господарську діяльність, або змінено назву підприємства, або взагалі підприємство ліквідовано тощо.

Слід зазначити, що під терміном «оприлюднення звітності» розуміється офіційне подання фінансової звітності до органів виконавчої влади та органів державного контролю (наприклад, Державний комітет статистики України, Державна фіскальна служба України, Антимонопольний комітет України,  Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку), інших установ і організацій, яким відповідно до законодавства України надано повноваження для отримання бухгалтерської та фінансової звітності від суб’єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства у засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством (п. 4 ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зазначена позиція суддів, на мою думку, є дуже слушною та такою, що відповідає задекларованій позиції керівництва держави щодо створення сприятливих умов для  ведення бізнесу.

З огляду на викладене, під мораторієм на проведення перевірки слід розуміти саме «обмеження», а не «заборону», оскільки проведення перевірок суб’єктів господарювання не забороняється взагалі, а законодавством визначено ряд обов’язкових та вичерпних підстав для їх проведення.

Крім цього, варто зазначити, що на більшості офіційних інтернет-порталах органів державного контролю розміщуються плани здійснення заходів державного нагляду (контролю) із зазначенням конкретних суб’єктів господарювання, що, у свою чергу, може надати можливість своєчасно захистити свій бізнес від можливого тиску контролюючих органів та безпідставного проведення перевірок.

Сервис звонка с сайта RedConnect